3 ЧЕРВНЯ – ДЕНЬ ВЕЛОСИПЕДА: Історія про бабусин велосипед
Спекотний літній вечір якраз освіжала вечірня роса. Мені 10 років. Усі брати й сестри вже вміли їздити на велосипеді, а я боялася. Кожного разу уявляла травми, які може викликати падіння. А уява в мене о-го-го… на жаль.
Літо я традиційно проводила в бабусі. Відпочинок як-не-як потрібен всім, особливо батькам… від мене. У бабусі було багато старих і нових велосипедів, але всі вони з рамою. На них важко вчитися. І тільки один такий як треба: старий, весь в облізлій червоній фарбі, але без рами. Як на зло, саме цей велосипед не можна було чіпати, бо тільки на ньому моя низенька на зріст, повненька бабуся могла кудись їздити. Я довго дотримувалася заборони: у бабці генеральський характер. Але врешті решт вчитися то треба.
Смеркалося, разом із сестрою Людкою ми тихенько викотили з двора велосипеди. Вона зелений, дозволений владою, я облізло-червоний — заборонений.
На асфальті вчитися їздити на велосипеді боляче, тому вирішено осягати майстерність велосипедної їзди на полі. Там трава, у яку приємно падати, навіть разом із велосипедом.
Але, крім зелені, на полі ще є кроти. Вони ніби знали, де я їхатиму, і понаривали там пагорбки. І я по них, як по американських гірках… проте далі й далі, уперто вперед… поки переднє колесо не вирішило покинути нас із велосипедом. Я добрих два метри проїхала носом по траві, вдивляючись у колесо, яке все котилося й котилося, а за ним Людка намагалася догнати пропажу.
Ситуація складна. Якщо наш домашній генерал побачить велосипед в такому стані, буде вкрай невдоволений. Допомоги від сестри ніякої: регоче й зберігає нейтралітет. І тут проявилися мої конструкторські здібності. Позбирала у траві майже всі гаєчки й голими руками прикрутила капосне колесо назад до велосипеда. Ніби все гарно… але колесо не крутиться.
Їдемо додому. Ну як їдемо. Сестра усміхнено кружляє туди-сюди на цілому велосипеді. А я свій тягну на спині. Добре, що хоч одне колесо крутилося. З моїм везінням могло б бути й гірше.
І гірше дійсно сталося. Повернути велосипед непомітно, типу бабуся, мабуть, зламала його сама, не вийде. Домашній генерал сидить на лавочці біля будинку. Що робити? Як зайти у двір?
Без паніки! Напад найкраща оборона. З ноги відкриваю хвіртку, затягую велосипед і голосно кричу: «Попереджати треба, що він у Вас зламаний. Так же й вбитися можна».
Здогадавшись, що я без царя в голові, бабуся зрозуміла й пробачила.
Тетяна Ловейко
