21 лютого – Міжнародний день рідної мови
Сьогодні українська знову стала мовою єднання, нескореності та боротьби.
Її називають рідною не лише етнічні українці, а й представники багатьох інших народів нашої багатонаціональної держави, роблячи вибір не по крові – по любові.
Нині маємо шанс повернути Україні не лише території, а й її мову. Платимо за це високу ціну – тож схибити не маємо права.
Сьогодні від кожного з нас залежить, чи стане українська мова завтра – мовою Перемоги!
Про актуальні питання викладання української мови в Київському університеті імені Бориса Грінченка, популяризацію української мови в українській столиці, про завдання, які постають перед освітянами міста говоримо із завідувачем кафедри української мови доктором філологічних наук, професором Михайлом Олексійовичем Вінтонівим.
Наукова спільнота України сьогодні акцентує тезу про «употужнення українськоцентризму освіти, української мови й ментальності». Обговорюється введення до університетських програм повновагих за обсягом і змістом курсів, складання державних іспитів з української мови. Михайле Олексійовичу, як кафедра української мови, яку ви очолюєте з 2021 року, відповідає на ці виклики часу? Чи достатньо годин у навчальних планах для дисциплін українськомовного циклу?
Теза, що українська мова – бронежилет нації, країни, сьогодні актуальна як ніколи. Відповідаючи на ваше запитання, чи достатньо годин у навчальних планах для дисциплін українськомовного циклу, скажу – ні, не достатньо, але це проблема, на розв’язання якої ми мало впливаємо. Тому я звернув би більше уваги на якість українськомовних студій. Так, наша кафедра майже на 100 % оновила робочу програму курсу «Українські студії: Культура усного і писемного мовлення (українська)». На заняттях аналізуємо не лише норми українського літературного мовлення, а й питання генези української мови, особливості професійної комунікації, мови медіа, технології комунікативного впливу, гендерні та вікові аспекти спілкування. Цю дисципліну кафедра читає на всіх освітніх програмах нашого університету, її вагу у формуванні української громадянської ідентичності, поглибленні системного уявлення студентів про усне та писемне мовлення українців важко переоцінити.
Як би дивно воно не звучало, але і на 32 році незалежності ми все ще не подолали комплекс мовно-культурної меншовартості українців. Як позитивний приклад, музей мистецтв Метрополітен у Нью-Йорку визнав художника Архипа Куїнджі українським митцем, тоді як ще в грудні 2022 року його підписували російським художником. І подібних прикладів стає все більше. Таке переосмислення нами своєї історії, нове відкриття України всім цивілізованим світом – це вже позитивна динаміка, яка відкриває нові горизонти до міжнародної співпраці.
Сьогодні кафедра активізувала роботу з Краківським педагогічним університетом, щоб моніторити проблеми вимушених переселенців з України в школах Кракова. Зараз рецензуємо методичні матеріали, підготовлені колегами з Кракова для українських школярів, які вимушено перебувають у Польщі.
А як здійснюється робота з іноземними студентами зараз? Чи є труднощі?
У нашому університеті з 2019 року відкрили підготовче відділення для іноземних студентів. З якою охотою ці молоді люди вивчали українську мову, нашу історію, культуру, пісню – і в аудиторіях, і на заняттях-екскурсіях Києвом! Уже за кілька тижнів від початку навчання декламували Шевченка, Стуса, Ліну Костенко, брали участь у наших святах, університетських проєктах. Попри карантин жоден студент–іноземець не покинув навчання, займалися офлайн і дистанційно. Навчання не припинилося навіть під час війни. За порадою й з підтримкою викладачів вели на фейсбуці «Щоденник: війна очима іноземних студентів».
На жаль, сьогодні серед наших студентів майже немає іноземців, війна внесла свої корективи. Зараз продовжують у нас навчатися лише студенти-магістри. Серед них є китаєць Стон, який не виїжджав з Києва навіть під час бойових дій. Він залюблений в Україну, розповідав, що перед тим, як приїхати сюди на навчання, вивчав історію нашої країни. Знаю, що багато наших випускників-іноземців хотіли б і далі продовжувати студії в університеті. Інколи вони дають для нас інтерв’ю, телефонують, пишуть, дуже переживають за Україну й співчувають нам. І розповідають про Україну своїм друзям, знайомим.
Сьогодні українська мова вийшла за межі країни, популярність її неймовірна. Під час виступів Президента України у Великій Британії, Брюсселі європейські парламентарі вітали Володимира Зеленського словами «Слава Україні! Героям Слава!» Здійснилися пророчі слова Степана Бандери: «І настане час, коли один скаже: Слава Україні! І мільйони відповідатимуть: Героям Слава!»
Віримо, що після перемоги в нас буде багато студентів-іноземців. Ми відкриті до співпраці. Можемо працювати і офлайн, і онлайн.
У виступі на засіданні Президії НАН України професор П. Гриценко окреслив широке поле для наукових пошуків у царині української мови. Дозволю собі процитувати: «Сьогодні усім нам – від учителя до науковця, в Україні й поза її межами, вкрай потрібні новий історичний словник української мови, не спотворений, а таки новий словник сучасної літературної мови, словник діалектний загальноукраїнський (не лише за окремими регіонами), ономастичний словник; потрібні нові дослідження з історії української мови, завершення 7-томного і створення нових етимологічних словників української мови, потрібне інноваційне порівняльне вивчення української мови в загальнослов’янському контексті. Усе це актуальне не лише для розвитку української мови, її структури, пізнання й використання її стильового розмаїття й виразності, а й для дальшого відстоювання позицій української мови як в Україні, так і на міжнародній арені».
Які теми для дослідження обирають викладачі кафедри? Які наукові проєкти є в портфелі науково-викладацького колективу?
На кафедрі працює потужний колектив науковців – авторів підручників і посібників з української мови для учнів та студентів, навчальних програм для ЗНЗ та вишів України. Пишаємося цією науковою школою лінгводидактів, філологів.
Упродовж багатьох років кафедра бере участь в організації і проведенні наукових заходів на вшанування Бориса Грінченка. Щорічні Грінченківські читання збирають наукову спільноту з багатьох навчальних закладів України. Відбувається презентація та апробація напрацювань у царині лексикографічної спадщини Бориса Грінченка та сучасного словникарства. Постійними учасниками Грінченківських читань є співробітники відділу лексикології, лексикографії та структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України.
Слід зазначити, що взаємодія кафедри української мови з Інститутом української мови НАН України є вже доброю традицією. З відкритими лекціями перед викладачами і студентами нашого факультету неодноразово виступали директор Інституту української мови П. Ю. Гриценко, провідні науковці: К. Г. Городенська, Є. А. Карпіловська, С. Я. Єрмоленко. Відповідно викладачі кафедри української мови проходять наукове стажування у відділах Інституту української мови та долучаються до наукових заходів академічної спільноти.
Кафедра плідно співпрацює з провідними науковими установами та університетами – уже згаданим Інститутом української мови НАН України, Інститутом педагогіки НАПН України, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, Черкаським національним університетом імені Богдана Хмельницького, Щецинським університетом слов’янської філології (Польща), Бухарестським університетом (Румунія).
На початку квітня спільно з Краківським педагогічним університетом плануємо провести Міжнародний форум з проблем лінгводидактики й соціолінгвістики. Маємо намір представити наукові дослідження з різних напрямів вивчення мови. Сподіваємося, що популяризація досягнень українського мовознавства й лінгводидактики сприятиме інтеграції вітчизняних теоретико-практичних здобутків до європейського та світового наукового простору.
Михайле Олексійовичу, хотілося б почути Вашу думку про зв’язок викладання з дослідницькою діяльністю. У деяких американських та західноєвропейських університетах професори займаються лише науковими дослідженнями або поєднують науку і викладання. Сповідується принцип, що дослідження та викладання взаємопов’язані: якщо здійснюєш дослідження, то знаєш, чого навчати, а якщо займаєшся викладацькою діяльністю – знаєш, що досліджувати. Яке Ваше ставлення до цієї дилеми? Чи існують у наш час якісь проблеми у поєднанні навчання і досліджень на університетських кафедрах, зокрема на очолюваній Вами?
Викладачі кафедри послідовно поєднують навчальну роботу з дослідницькою. І це корелює із тими напрямами наукових пошуків, які окреслені спільнотою вчених України. Звичайно, тут є проблеми. Справді якісна дослідницька діяльність потребує належного державного фінансування, а це значною мірою залежить від економічної ситуації в країні. Зрозуміло, що в нинішніх умовах про вагому державну підтримку можна лише мріяти, але кадри для поповнення лав вітчизняних дослідників кафедра готує вже зараз. Неодноразово студенти, які займаються дослідницькою роботою під керівництвом викладачів кафедри, посідали призові місця на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт. З-поміж переможців останніх років були А. Бречко, М. Бойко, Т. Резнік, І. Космідайло. Щорічно кафедра займається організацією та проведенням Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, залучена до проведення Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Представники університету стабільно демонструють високі результати на Всеукраїнському етапі цих конкурсів.
На кафедрі постійно діє науково-методологічний семінар аспірантів, магістрантів і студентів, учасники якого мають можливість апробувати свої дослідження та взяти участь у науковій дискусії під час обговорення виступів.
Разом з кафедрою лінгвістики та перекладу Факультету романо-германської філології залучаємо студентів до роботи Центру прикладних лінгвістичних технологій, який функціонує на наших факультетах. Тут студенти мають можливість формувати практичні навички в галузі комунікативних технологій, корпусної, математичної, юридичної лінгвістики. Набуваються такі важливі нині вміння використовувати цифрові технології для укладання українського та паралельного корпусів текстів, електронних словників різних типів, проведення технікоорієнтованих експертиз тексту і дискурсу (квантитативні методики), створення PR та рекламних продуктів.
Багато років в Університеті функціонує соціальний проєкт «З Києвом і для Києва», у якому беруть активну участь і студенти, і викладачі кафедри української мови. Як реалізується цей проєкт сьогодні? Чи змінюється Ваша аудиторія?
У межах проєкту більше десяти років існує розмовний клуб «Говоримо українською». Його діяльність цілком відповідає місії Університету – сприяти кожному в цілісному розвитку й лідерському становленні, служити людині, громаді, суспільству. Важливо розуміти, що вивчення рідної мови не завершується в школі чи університеті. Динаміка довкілля, реалії громадського та політичного буття, обставини приватного життя повсякчас висувають перед людиною завдання змінювати базові знання рідної мови.
Гості-слухачі нашого клубу – це люди, які хочуть знати рідну мову, вільно спілкуватися, прагнуть подолати мовний бар’єр, позбутися страху робити мовленнєві помилки. Кияни незалежно від віку за власним бажанням мають змогу відвідувати заняття, на яких можна зануритися в українськомовне середовище, поговорити про звичаї українців, національні традиції, українську символіку, долучитися до вивчення норм сучасної української літературної мови, отримати знання з культури усного та писемного мовлення. Останнім часом набувають актуальності розмови про історію української мови, виникають дискусії про мовну ситуацію в Україні, витоки й можливі наслідки українсько-російського протистояння.
Ковідні роки, війна внесли свої зміни в роботу розмовного клубу, змусили шукати нові форми, напрями реалізації проєкту, вивчати актуальні потреби киян в умовах російської агресії. Зараз проєкт переживає не найкращі часи, але ми впевнені, що кількість наших слухачів зростатиме з кожним роком.
Кафедра започаткувала Центр культури української мови, який став водночас і реальним, і віртуальним осередком поширення українськомовності. Яка мета роботи Центру? Як взагалі кафедра популяризує українську мову?
Основна мета Центру – формувати мовну особистість студентів Університету, мешканців столиці, громадян України. У рамках діяльності цього осередку викладачі кафедри проводять майстер-класи, спеціальні тренінги й семінари комунікативного, риторичного, культуромовного спрямування. Функціонують електронні ресурси, які популяризують українську мову й допомагають удосконалити культуру мовлення всіх охочих: це і блог, спільнота у фейсбуці, сторінки в інстаграмі, які охоплюють максимально різні категорії людей. Центр культури української мови – це ще й один із майданчиків для проходження студентами виробничої практики.
Наша кафедра систематично організовує й проводить різноманітні заходи для студентів та школярів. Минулого року започаткували Всеукраїнський конкурс «Українська мова в об’єктиві», до якого вже долучилися майже 300 учасників з різних куточків України. Викликає глибоке зацікавлення в студентів конкурс проєктів «Мій філологічний стартап». Інтерактивний квест «Мовний марафон», який кафедра проводить щороку до Дня української писемності і мови, охоплює все більше команд-учасників із різних факультетів Університету Грінченка.
Уже третій рік в університеті працює гурток «Причасти мене розмовою українською мовою…». Його робота орієнтована на викладачів нашого вишу?
Слухачами мовного гуртка є охочі викладачі-грінченківці. Попри життєвий досвід, глибоку фахову обізнаність й уміння володіти словом у студентській авдиторії колеги цікавляться змінами, що відбуваються в українській мові. Для організації занять створено електронний навчальний курс, двічі на місяць відбуваються зустрічі онлайн на платформі Google Meet. На засіданнях гуртка предметом обговорення й дискусій стають різноманітні лінгвістичні теми. Викладачі заглиблюються в питання про співіснування (іноді конкурування) запозиченої лексики й автохтонних (етнічних) мовних одиниць. Колегам-грінченківцям цікаво аналізувати приклади недоречного слововживання, калькування, адже на часі глибоке усвідомлення ролі мовної норми як чинника ідентифікації нашого суспільства.
Зараз часто можна почути, що функціонально російська мова в Україні втратила всякий смисл, її оцінка в українському суспільстві зазнала різкого обниження, її часто називають мовою окупантів. Чи поділяєте Ви цей оптимістичний погляд на цілковите очищення українського суспільства від русифікації? На Вашу думку, чи змінилося ставлення до користування української мовою в суспільстві у зв’язку з російським вторгненням?
Ситуація на користь української мови почала змінюватись на краще вже після Революції Гідності, а зараз, після повномасштабного вторгнення агресора, багато людей свідомо переходять із російської на українську мову, розбудовують український культурний простір. Процес переходу на іншу мову спілкування не є одномоментним і потребує певної адаптації. Сьогодні українська мова – це не тільки наша ідентичність, а й потужна зброя проти ворога, основа для розбудови європейської держави. Керівництво міста активно заохочує киян до вивчення мови. Наша кафедра входить до складу робочої групи з розробки Концепції ствердження української мови в усіх сферах суспільного життя Києва.
На початку лютого у застосунку «Київ Цифровий» презентували опитування про рівень володіння киянами українською мовою, до якого долучилась рекордна кількість учасників – понад 67 тис. Серед опитаних 33,3% перейшли на українську мову під час війни. Це свідчить про те, що в сучасних умовах питання зміцнення позицій української як державної набуває ключового значення і має бути одним із пріоритетних напрямів мовної політики.
Мовна ситуація в Києві протягом багатьох років була та й зараз є досить специфічною: з одного боку, українська мова має державний статус, декларовано й задокументовано офіційну одномовність, а з другого – маємо масову українсько-російську двомовність.
У столиці назріла потреба активізувати діяльність для забезпечення належного використання української мови в усіх сферах суспільного життя міста. Зараз важливо створити мережу українськомовних просторів. Адже саме українськомовне оточення найкраще допомагає почати спілкуватися українською, а це своєю чергою стимулюватиме розвиток державної мови. Йдеться не лише про кількісні показники − частку використання української мови, а й про якісні характеристики – її застосування відповідно до вимог українського правопису та стандартів державної мови.
У реалізації цих завдань кафедра може суттєво допомогти місту – створенням навчальних програм, підготовкою підручників, навчальних посібників, іншого дидактичного контенту, а також організацією мовних курсів та тренінгів для киян.
Хочу почути Вашу думку, Михайле Олексійовичу, стосовно ще одного питання, досить дражливого для деякої частини нашого освітянського, студентського загалу. Маю на увазі питання, яке освітяни активно обговорюють, – це про заборону на вживання російської мови у стінах навчальних закладів. Як Ви ставитеся до табу на російську мову в університетах? Чи матиме результат така практика, чи буде вона ефективною?
Питання, якого ви торкнулися, зовсім не просте. На перший погляд тут немає жодної проблеми, адже використання в навчальному процесі державної мови є конституційно закріпленою нормою. Так, у Кодексі корпоративної культури Київського університету імені Бориса Грінченка, де прописані ключові цінності, ідентифікаційні ознаки, принципи корпоративної взаємодії студентів, викладачів та співробітників, обов’язкові для всієї університетської спільноти, проголошено, що «мовою освітнього процесу в Університеті є державна мова – українська». Один з Принципів корпоративної взаємодії чітко декларує, що кожен учасник університетської спільноти поважає та примножує традиції Університету, використовує українську мову в діловому спілкуванні. Наш навчальний заклад завжди був українськомовним університетом в принципі. Для нашої спільноти це не юридичне питання, а швидше питання системи цінностей, важлива частина культури спілкування.
Але в цієї проблеми є й інший аспект. У вже згаданому опитуванні про рівень володіння киянами українською мовою деякі представники молодого покоління наголошували, що агресивна мовна політика, примус замість переконання часом перешкоджають переходу на державну мову та провокують бажання свідомо послуговуватися російською. Тому так важливо у цій справі, як кажуть, не переборщити, знайти адекватні інструменти впливу, щоб зберегти баланс між правовою вимогою і переконанням, мовною просвітою.
Після 24 лютого час «лагідної українізації України» минув. Настав час реального утвердження української мови у своїх правах. Суспільство нарешті зрозуміло, що мова – не лише засіб спілкування, а й запорука існування в світі нашої унікальної політичної нації – не лише етносу українців, а саме українського народу.
Михайле Олексійовичу, не можу не спитати про особисте. 1993 року Ви з відзнакою закінчили Донецький державний університет. У цьому виші пройшли довгий шлях від студента, потім асистента кафедри української мови, згодом викладача цієї кафедри, доцента, професора, заступника декана. Успішно захистили кандидатську дисертацію, здобули ступінь доктора філологічних наук. Як трапилося, що юнак зі Львівщини опинився в донецьких степах?
Так, 1988 року я приїхав зі Львівщини до Донецька. Мабуть, доля сама знала, куди вести… Я пишаюся, що навчався в Донецькому державному університеті, оскільки філологічна школа цього вишу була потужна і знана. Якщо б мене до війни запитали, чи хочу я переїхати працювати до іншого навчального закладу, я б без вагань відповів, що ні. Саме в цьому університеті робив перші кроки в науці, ніс українське слово до студентів Донеччини, допоміг розкритися багатьом талановитим молодим людям, які стали науковцями, педагогами.
Донедавна улюбленою тезою московських пропагандистів було твердження, що мова нас роз’єднує, а Україна розділена на українськомовний Захід і російськомовний Схід. Чи відчували Ви цю різницю в ставленні до української мови у студентські роки, коли навчалися в Донецькому державному університеті, і пізніше, коли вже працювали у цьому виші як викладач, науковець?
Якщо в контексті сьогоднішнього свята повернутися до функціонування української мови в Донецькій області, то я можу констатувати, що з 1988 року, коли в Донецьку відкрили перший українськомовний ліцей, до 2014 року зміни відбулися кардинальні. Уже виросло нове покоління, яке в школі вивчало українську мову. У всіх вишах області була позитивна тенденція переходу всіх освітніх програм на українську мову навчання. Я думаю, що не вистачило років п’ятьох-шістьох, щоб витіснити російську мову з освітнього простору. І це не єдина, але одна з важливих причин, чому росія окопувала Донецьку область. Вони теж відслідковували всі ці процеси в області і розуміли, що втрачають контроль над регіоном.
Мабуть, не буде метафоричним перебільшенням сказати, що українська мова стала для Вас не лише фахом, а й долею? Ваша дружина – теж український філолог, доцент, викладач кафедри української мови. А як ви познайомилися з Тетяною Миколаївною?
Ми познайомились в університеті, коли були ще студентами, Тетяна Миколаївна теж навчалася на українській філології. Потім викладала в Донецькому національному медичному університеті. А коли вимушені були переїхати до Вінниці, то стали працювати разом. У Києві працюємо на одній кафедрі, реалізовуємо багато спільних проєктів.
Михайле Олексійовичу, дякую за цікаву й щиру розмову. Наснаги й успіхів Вам і всім викладачам кафедри української мови у навчанні студентів, у збереженні, поширенні й утвердженні рідної мови!
Розмову вела Олена Остапченко, старший викладач кафедри української мови
