Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

154 роки тому народився Борис Грінченко

154 роки тому (9 грудня 1863 року) на Харківщині народився Борис Грінченко – український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Обстоював поширення української мови в освітніх закладах та установах. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови», один із організаторів і керівників «Просвіти».
Борис Грінченко – людина, яка є реальним прикладом для наслідування протягом багатьох століть для нас, українців. Людина, яка своїм життєвим прикладом показує, як нам насправді зараз не вистачає таких людей. Людина, яка вміє бути актуальною, яка – поза подіями, поза часом. Почитайте його твори. Навдивовижу схожі на репортаж із сьогодення. Деякі з них ми вам сьогодні пропонуємо.
І трохи особистого. Саме Борис Грінченко надихнув нас на створення освітнього проекту СловОпис, і тепер ми є, і ми з вами разом 

“Землякам, що збираються раз на рік на Шевченкові роковини співати гімн “Ще не вмерла Україна” (1898)

Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!

Не хваліться, що жива ще
Наша воля й слава:
Зрада їх давно стоптала,
Продала, лукава!

Ваші предки торгували
Людськими правами,
Їх продавши, породили
Вас на світ рабами.

Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви — раби, хоча й пани ви
Над своїм народом!

Україна вам не мати:
Є вам інша пані,
Зрадним прадідів нікчемних
Правнуки погані

Тільки той достойний щастя,
Хто боровсь за його,
Ви ж давно покірні слуги
Ледарства гидкого.

Ви ж давно не люди — трупи,
Без життя і сили,
Ваше місце — кладовище,
Ями та могили.

Як живі покинуть мертвих,
Щоб з живими стати,
“Ще не вмерла Україна!”
Будемо співати.

Як живі покинуть мертвих, —
Прийде та година,
Що ділами, не словами,
Оживе Вкраїна!

 Інтелігенція вся в нас змоскалена. Вчиться вона по-московському, читає по-московському, завсіди говорить сама і завсідичує круг себе мову тільки московську; рідну ж мову в мужичих устах вважає за “хахлацький жаргон”.

• Він українець — це запевне,
Бо хвалить сало й галушки
Та ще вишиванії дома
Бере він на ніч сорочки.

• З овець не зробиш ти борців,–
Не трать же з їми дурно слів.

• Кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів… єсть справжньою цілковитою зрадою.

• Ні, хоч дуже я люблю
Україну-неньку,
А сидітиму собі
Краще потихеньку.

• Не мине без пуття наша мука страшна,
Наша праця під гнітом неволі.

• Тільки смерть великих робить з нас.

• Хоч, кажуть, нас великі міліони,
А все б’ємо своїй біді поклони.

• Хто боровся за волю й свій край, –
Не злякається муки і страти.
Я віддав би усе на цім світі
За змогу умерти за рідний свій край.

• Я не хочу нудно скніти:
Не боротись, то й не жити!
#Словопис #ріднамова #Грінченко#Університет_Грінченка #видатні_українці#шануймо