Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

15 ЧЕРВНЯ – ДЕНЬ ВІТРУ

Вітряки! Що одразу виникає в уяві, коли ми чуємо це слово? Можливо, безмежні зелені простори, якими гуляє вітер та обертає крила тих же вітряків? Чи модерні споруди, здатні забезпечувати енергією цілі містечка й селища? Хтось згадає Королівство Нідерланди ― країну десяти тисяч вітряків (хоча зараз їх близько тисячі). Навіщо їм стільки? Борошно продають? Так ні. Борються з океаном… і туристів заразом тішать.

Можна сказати, що вітряки свого час врятували Нідерланди. Ця країна знаходиться в низині й часто страждає від повеней. Нідерландці додумалися, як із допомогою вітряків осушувати території й стримувати воду. Це дало країні третину їхньої території, відвойованої в моря, й захист від повеней.

Зараз нідерландські вітряки відомі всьому світові. Причому не стільки своєю високою функціональністю, як красою. Яскраво пофарбовані, серед прекрасної багатої природи, на вершечку такого ж милого будинку або ж поряд із ним. До речі, жити у вітряних млинах може не кожен. І не тому, що там постійно шумно. Навіть якщо вітряк належить вам, але щоб жити в ньому, потрібно отримати дозвіл від держави.

Переминають ці конструкції не тільки борошно. Деякі спеціалізуються на фарбі для художників, яку створюють за старовинними рецептами. Вітер віє ― крила вітряка рухаються, робота кипить. А якщо вітер змінить напрям? У природі всяке трапляється. Раніше повертали весь млин. Проте нідерландці придумали, як можна рухати тільки сам вершечок конструкції.

Всередині вітряк схожий на механічний годинник: більші валики чіпляються за менші й усі разом крутять головний. Його називають королівським. І усе це з дерева! Коли від постійного тертя якісь деталі зношуються, їх замінюють на нові.

Але у ХХІ столітті вітряки стали не тільки туристичною принадою чи засобом перемелювання зерна. Нині це одна із небагатьох запорук нашого щасливого майбутнього. Використання енергії вітру дає можливість людям зекономити, а планеті відпочити. Адже є різниця: викачувати нафту, спалювати її в атмосферу й «весело» цим дихати, чи використовувати на благо енергію вітру, видобуток якої нікому не шкодить. Хіба що птахам. Але то вже інша історія

Тетяна Ловейко